Головна Древній світ Рим та римляни РИМ і КАРФАГЕН
 

Пошук по сайту

Якщо у Вас є цікавий матеріал по  історії України, або всесвітньої історії Ви можете опублікувати його на цьому сайті. Для зв’язку та пропозицій пишіть на емейл  із розділу „контакти”.

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 109 гостей онлайн

РИМ і КАРФАГЕН

війна Рима та КарфагенуПісля підпорядкування всієї Італії держава римлян стала одним із найдужчих і більших у західному Середземномор'ї. З невеликого селянського селища на березі Тибру Рим перетворився у велике й багате місто - центр всієї Італії. Звичайно, панування над Італією збагатило в першу чергу не римських селян, а римську знать. Землі, які були відібрані в переможених, попадали насамперед їй у руки. На цих землях усе ширше й ширше стала застосовуватися праця рабів. Але римські рабовласники мріяли про більший. Родюча Сицилія була відділена від південного берега Італії всього лише вузькою протокою. Для загартованих у походах і боях римських військ переправитися

через цю протоку й опанувати родючим островом здавався не так вже й  важко. Навряд чи ослаблені постійними міжусобицями міста сицилійських греків могли чинити їм сильний опір. Але в Сицилії римлянам було уготоване зіштовхнутися не тільки із греками, але й із Карфагеном - сильною й більшою державою, якій належала західна частина цього острова.

У західному Середземномор'ї  Карфаген був найдужчим суперником Рима. Саме місто Карфаген було розташовано на північному березі Африки, у родючій місцевості, саме навпроти Сицилії. По переказах, Карфаген був заснований в 814 р. до н.е. вихідцями з Фінікії . Це були відважні моряки й торговці, що борознили на своїх кораблях у всіх напрямках води Середземного моря. На його берегах вони заснували не менше колоній, ніж греки.

Засноване ними в північній Африці місто швидко росло й багатіло. Населення його поповнювалося новими переселенцями з Фінікії. Розвивалися ремесла й торгівля. Околишні племена лівійців були незабаром скорені карфагенянами. Землі їх перейшли до карфагенської знаті й стали оброблятися рабами.

Поступово Карфаген перетворився в столицю великої держави. На відміну від Рима, володіння карфагенян не були зосереджені в межах однієї країни, а розкидані по багатьом островам і узбережжю західного Середземномор'я. Торгівля була основним джерелом багатства карфагенян. Із центральної Африки в Карфаген ішли через пустелю каравани. Вони доставляли золото, слонову кістку, шкіри тварин, а також рабів. Із Сардинії на кораблях привозили хліб, срібло, сіль і інші товари. З Іспанії везли олово й залізо. Навіть із берегів далекого Балтійського моря доставлявся в Карфаген високоцінний тоді янтар. Товари, що прибували в Карфаген, перепродувалися, знову вантажилися на кораблі й переправлялися в різні країни Середземномор'я.

У погоні за наживою карфагенські купці іноді наважувалися й на більш далекі подорожі. Карфагенянин Ганон, наприклад, із цілим флотом (понад 60 кораблів) вийшов із Середземного моря в Атлантичний океан і обігнув західний берег Африки.

У порівнянні з торгівлею, землеробство, мало для Карфагена менше значення. Однак мало в якій іншій країні древнього світу так широко використовувалася праця рабів, як у розташованих навколо столиці маєтках карфагенських багатіїв. Карфагенські рабовласники славилися своїм умінням витягати з підневільної праці найбільшу вигоду.

По своєму державному устрою  Карфаген був рабовласницькою республікою. Вважалося, що верховна влада належить у ньому зборам усіх повноправних громадян. Насправді народні збори не мали великого впливу. Справжніми хазяїнами міста й правителями держави були карфагенські багатії. З них складалися й сенат і рада, що включала 30 чоловік, з них вибиралися на один рік і обидва правителя (подібно римським консулам). В усі ці органи влади попадали тільки дуже багаті люди.

Карфаген мав велику армію й сильний флот. Армія була найманою. В її рядах можна було зустріти й уродженців Азії, і грецьких шукачів пригод, і жителів Іспанії, і лівійських підданих Карфагена - кочівників африканської пустелі: Карфагенські громадяни служили в армії тільки у випадках крайньої небезпеки. У звичайний час у війську, за винятком вищих командирів, карфагенян не було. Найманці-Чужоземці служили за гроші й заради військової здобичі. Карфаген не був їхньою батьківщиною, і тому вони боролися гірше, ніж римляни, що захищали землю своїх пращурів. Це сильно послабляло карфагенську армію.

У боях карфагеняни, як і деякі інші древні народи, застосовували бойових слонів. Карфагенський флот уважався кращим у всім Середземне море. Він складався з великих кораблів з 5-ма рядами весел, що були розташовані ряд над поруч. Веслярами на цих судах були головним чином раби, прикуті до лав ланцюгами.

Таким була держава, з яким Риму стояло вступити в тривалу й завзяту боротьбу спочатку за панування над Сицилією, потім за панування над всім західним Середземномор'ям. Це був небезпечний суперник. Неприступними здавалися стіни й вежі Карфагена, що оперізували його в кілька рядів. У самому центрі Карфагена на високому пагорбі красувалася Бирса - видний далеко з моря карфагенський акрополь. Удень і вночі кипіло життя на вузьких вулицях міста між високими, багатоповерховими будинками. А ще більш жваве життя було в карфагенській торгівельній гавані. Поруч із нею знаходився військовий порт, де стояли бойові кораблі. При погляді на місто й гавань здавалося, що ніколи не виснажаться сили Карфагена в боротьбі з найдужчим ворогом. Але відбулося інакше.

Перша війна між Римом і Карфагеном почалася в 264 році. до н.е. і йшла до 241 року. до н.е., тобто 23 року. Боротьба розгорнулася за Сицилію. На суші римляни, використовуючи переваги своєї піхоти, воювали успішно й уже очистили значну частину Сицилії від карфагенян. Але на морі безроздільно панував карфагенський флот. Тоді за рішенням сенату римляни енергійно узялися за будівництво флоту. Протягом року було виготовлено 120 п'ятипалубних кораблів (пентер).

Одночасно з будівництвом флоту велося й навчання матросів. На березі були розставлені лави, і на них посаджені веслярі. Їх привчали по команді піднімати й опускати весла. Таким чином, коли флот був готовий, римляни мали у своєму розпорядженні кадри навчених веслярів.

У стародавності морський бій полягав у тому, що при зустрічі двох ворожих ескадр суду починали маневрувати з таким розрахунком, щоб своїм носом завдати удару в корму або центральну частину ворожого корабля й вивести його з ладу або навіть потопити. Ці маневри вимагали великої спритності й досвіду від команди корабля. Звичайно, у цьому мистецтві римляни не могли суперничати з такими досвідченими моряками, як карфагеняни. Тому вони ввели дотепне технічне пристосування, що змінило характер морського бою. Це були так звані ворони, які являли собою перекидні містки, оснащені поруччям і гострим гаком (схожим на дзьоб ворона) на кінці. Ці містки встановлювалися на носі римських кораблів у вертикальному положенні й прив'язувалися до щогли. Коли такий корабель підходив на близьку відстань до ворожого судна, місток відв'язували. Він падав і впивався гаком у палубу ворожого корабля. Римляни швидко перебігали по містку й починали бій на палубі ворожого корабля, як на суші. А в подібних боях римська піхота не знала собі рівних.

Завдяки цьому нововведенню молодий римський флот в 260 р. до н.е. здобув велику перемогу над карфагенським. На честь першої морської перемоги в Римі була споруджена мармурова колона, до якої прикріпили відрубані носи захоплених карфагенських кораблів, а консул Гай Дуйлій, що виграв цей бій, удостоївся нечуваної почесті: сенат ухвалив, щоб його завжди супроводжував факелоносець і два флейтисти, які звуками музики давали б знати всім іншим громадянам про те, хто йде.

Окрилені цими успіхами, римляни вирішили організувати експедицію в Африку, щоб оволодіти самим Карфагеном. Ця експедиція була почата під керівництвом консула Атилія Регула. Спочатку справи римлян ішли блискуче. Регул не тільки розбив ще раз карфагенський флот, але, благополучно висадившись в Африці, зайняв більше як 70 міст і, нарешті, осадив самий Карфаген. Карфагеняни змушені були просити миру, але Регул, сп'янений своїми успіхами, не тільки відмовився вести мирні переговори, але, заздалегідь упевнений у перемозі, відпустив значну частину війська додому, в Італію. Експедиція закінчилася повним крахом: римське військо в битві під Карфагеном було розгромлено, Регул узятий у полон, а флот, що забрав залишки розбитої армії, потрапив по дорозі назад у сильний шторм і цілком загинув.

Невдача цієї експедиції затягла війну на довгі роки. Воєнні дії знову зосередилися на території Сицилії. У цей час у Карфагені спалахнуло повстання найманців, до якого приєдналися раби. Карфаген, виснажений 23-літньою війною, змушений був просити миру. Тому що сили римлян теж були майже вичерпані, то сенат охоче пішов на укладання миру. За мирним договором карфагеняни сплатили Риму велику суму грошей і поступилися Сицилію, що, таким чином, стала першою римською провінцією, тобто не італійською скореною країною. Незабаром римляни, користуючись ослабленням Карфагена, явно порушивши умови договору, захопили острови Корсику й Сардинію.

 

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить