Головна Древній світ Рим та римляни МІСТО РОМУЛА - РИМ
 

Пошук по сайту

Якщо у Вас є цікавий матеріал по  історії України, або всесвітньої історії Ви можете опублікувати його на цьому сайті. Для зв’язку та пропозицій пишіть на емейл  із розділу „контакти”.

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 116 гостей онлайн

МІСТО РОМУЛА - РИМ

початок історії великого Риму

Не гладкий шлях від

землі до зірок.

Сенека

Великий Рим був містом, де вирішувалися долі держав і народів, містом, звідки вийшли залізні легіони, що зруйнували Карфаген, Сіракузи й Коринф. Римлянам було призначено панувати й командувати світом півтисячоріччя - але, як завжди, епосі розквіту передували дитинство і юність - час, коли Рим був маленьким містечком на вершині зеленого Палатинського пагорбу.

Унизу, під пагорбом, у болотистій долині протікав Тибр, а по сусідству піднімався ще один пагорб, Квірінал, де теж жили римляни - там було кілька десятків халуп за дерев'яним частоколом. У долині Тибру було багато таких городків; вони належали племенам латинів, що ніколи завоювали цю країну разом з іншими італійськими племенами. Це відбулося в ті далекі часи, коли на Середземномор'я обрушилася навала "морських народів", коли племена аріїв, вирвавшись із Великого Степу, потягнули за собою прибережні народи й, пересівши з колісниць на кораблі, досягли Італії й кордонів Єгипту. По легенді, у цей вихор племен потрапили останні герої гомеровської Трої на чолі з Енеєм, що вважався предком латинян; цей вихор заніс в Італію й етрусків, що жили десь неподалік від Трої й заснували по сусідству з латинянами кілька войовничих громад. По переказу, дочка одного з латинських вождів була жрицею в храмі богині Вести – та що дала обітницю безшлюбності "весталкою". З волі бога в неї народилися близнюки, яких визнали за дітей  гріха й наказали утопити. Раб відніс корито з дітьми до ріки й пустив вниз за течією; корито пристало до берега, і малюків вигодувала своїм молоком вовчиця; потім їх підібрав пастух, що назвав хлопчиків Ромулом і Ремом. Коли близнюки виросли, вони помстилися вождеві що ледь не погубив їх, а потім із групою молодців вирішили заснувати нову громаду. Ромул вибрав місце на пустельній вершині Палатинського пагорба - але це місце не сподобалося Ремові; у сварці брати схопилися за мечі, і Рем був убитий.

21 квітня 753 року Ромул провів борозну на місці майбутнього частоколу й заснував селище, якому дав своє ім'я - Roma. Потім Ромул і його друзі запросили на бенкет місцевих жителів, сабінян, і захопили їхніх дочок - легенда донесла до нас розповідь про звичайні події тих часів, коли дружини завойовників вторгалися на чужу землю, і, засівши на пагорбі, робили набіги на місцеве населення, захоплювали жінок і поневолювали бранців. По легенді, сабіняни намагалися повернути своїх дочок і напали на Рим, але дочки, що стали дружинами, прийшли зі своїми маленькими дітьми на поле бою й примирили батьків і братів зі своїми  чоловіками. В остаточному підсумку дружинники, що прийшли з Ромулом стали засновниками патриціанських родів, закабалені бранці - їх "клієнтами", а ті що скорилися й зберегли волю аборигени стали називатися плебеями. "Арійські держави", засновані завойовниками в різних країнах, були схожі один на одного, скрізь - у Римі, у Спарті, у Хатусі - скрізь були шляхетні добродії, скрізь були раби й аборигени-плебеї, що зберегли волю. Ополчення "шляхетних" скрізь очолювали вожді-царі, що правили разом із радою родових старійшин - ця рада називалася в Римі сенатом; народні збори лише відповідали "так" або "ні" на питання старійшин.

Військо Ромула не мала таку силу, як древні хети або спартанці, тому рабів-клієнтів було небагато й відношення до них було м'яким - вони були включені до складу роду як молодші родичі. Патриціям, що не мали рабів, доводилося самим орати землю, і образ шляхетного патриція, що йде за плугом, став символом старого Рима - часів, коли "вічне місто" було маленьким селищем на вершині пагорба. Під пагорбом розташовувався "форум", ринкова площа із крамницями й критою соломою біленою глинобитною хатиною, храмом богині Вести, охоронниці дому. Жриці-Весталки постійно підтримували полум'я у вогнищі, і будь-який селянин міг взяти тут головню для своєї погаслої печі. Удома шляхетних патриціїв були такими ж критими соломою хатинами, у яких вогонь горів на земляній підлозі й дим виходив у двері - в VI столітті, коли на берегах Італії процвітали грецькі колонії й греки жили в розкішних віллах із басейнами й садами, - у цей час Рим ще залишався бідним варварським містечком.

 Римляни намагалися переймати культуру греків і етрусків, вони запозичили в них писемність, цифри, календар, міри ваги, одяг, таємниці гадання по польоту птахів. Римських богів стали ототожнювати із грецькими, царя богів Юпітера - із Зевсом, бога війни Марса - з Аресом, богиню кохання Венеру - з Афродітою. В VI столітті Рим обнесли кам'яною стіною, а на одному з пагорбів - Капітоліі - побудували акрополь із великим храмом Юпітера. Це були часи, коли в грецьких містах правили тирани, - і римські царі наслідували грецьких тиранів, вони захищали плебеїв і стратили багатьох незадоволених патриціїв. З падінням грецької тиранії патриції вигнали царів і передали владу двом консулам, що обираються щорічно із числа знаті. Цей державний лад називався "res publica" - "народна справа", однак у дійсності "республіка" була справою багатих і знатних. Із часів завоювання патриції привласнили собі більшу частину земель, що вони називали "народним полем"; плебеї тулилися на залишених їм жалюгідних наділах, бідували й постійно перебували в боргу в патриціїв. За законом, несправного боржника могли вбити або передати в рабство - патрицію було досить заприсягти, що плебей йому заборгував. Плебеї були зобов'язані супроводжувати патриціїв на війну - але вони не бажали боротися за "республіку" і іноді в розпал війни йшли з Рима на Священну гору. Патриціям доводилося йти на поступки; вони погодилися, щоб у плебеїв були свої захисники, "народні трибуни", здатні накласти "вето" на несправедливе рішення сенату й консулів. Двері в будинку трибуна не замикалися ні вдень ні вночі, і гнанці в будь-який час могли знайти в ньому захист. Щоб припинити судове беззаконня, був створений кодекс законів - закони були записані на 12 мідних таблицях і вивішені на огляд народу.

В 390 році на Рим обрушилася навала галлів. Гали (або кельти) прийшли в Європу із Третьою Хвилею степових народів і скорили весь материк, що лежав за Альпами й Балканами. Вони були численні й боролися з неприборканою люттю, в V столітті вони захопили Північну Італію й в 390 році підступили до Рима. Римське військо було розбито в кривавій битві на річці Алії, галли ввірвалися в Рим, розграбували місто, а потім осадили фортецю на Капиітолії. Облога тривала сім місяців, і під час одного з нічних нападів римлян урятували лише гусаки, присвячені богині Юноні: їх гогіт розбудив заснулих на стіні воїнів. Щоб звільнитися від облоги, римлянам довелося заплатити викуп - коли вони відміряли золото, вождь галлів Брен кинув на чашу з гирями свій меч. "Горе переможеним!" - сказав Брен, і римляни покірно зрівноважили меч золотими монетами.

Гали п'ять разів підступали до Рима, і римлянам прийшлося залишити свари; в 376 році патриції приборкалися й надали плебеям цивільні права, потім було скасовано боргове рабство. Відтепер плебеї зрівнялися в правах з патриціями, і на зміну влади знаті прийшла влада багатства. Багаті плебеї були включені в сенат, що став зборами найбагатших людей Рима; сенат як і раніше керував всіма справами, а бідняки як і раніше страждали від безземелля й мріяли про революцію, що дала б їм землю. В 321 році Рим знову зазнав поразки - цього разу від самнітських племен у Середній Італії; велика римська армія була оточена й здалася в полон у Кавдинській ущелині. Самніти відпустили полонених, але примусили їх пройти під ганебним "ярмом" - під списом переможця, покладеним на два інших, уткнутих у землю списа. Римські полководці були змушені приступити до реформи своїх військових сил - до тієї самої великої реформи, що дарувала римлянам панування над світом.

Підбадьорені обставинами війни, римляни винайшли новий спосіб маневрувати військами на полі бою, їхні легіони будувалися не так, як фаланга - суцільною масою - а із проміжками, подібно клітинам на шахівниці. Легіон, що нараховував 5 тисяч воїнів, будувався в три лінії по маніпулам в 120 чоловік; у ході бою маніпули задніх ліній входили в проміжки передньої лінії, щоб перемінити порвані частини або підсилити удар. Це тактичний винахід - можливість поміняти частини на полі бою - дарувало римлянам панування над світом; нові легіони з легкістю розгромили самнітів і галів.

До Великої Реформи Рим був одним з багатьох італиійських міст-держав - його володіння не поширювалися далі міських околиць. Після реформи положення змінилося: римляни підкоряли всі нові й нові племена, приєднуючи їх у якості "союзників". "Союзники" стали новими плебеями: римляни віднімали в них половину землі, змушували платити данину й супроводжувати їх на війні. На нові землі виводилися римські колонії, безземельні бідняки були забезпечені фермами, і ніхто більше не думав про революцію: військова перемога розв'язала всі соціальні конфлікти. ДО 272 року римляни опанували Середнью й Південну Італію; у своєму невтримному пориві легіони переправилися в Сицилію й зштовхнулися з новим могутнім супротивником - Карфагеном.

Почалася піввікова епоха Великих Воєн з Карфагеном.

 

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить