Головна Історія України 1919 - 1920
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

загрузка...
Сейчас 60 гостей онлайн

Україна 1919 - 1920

  Україна у другій половині 1919 р,




воєнний комунізмПолітика «воєнного комунізму» з її соціалістичними експериментами породила масовий опір з боку населення. Значно збільшувалась кількість антибільшовицьких виступів (з 98 у квітні до 328 у червні—липні 1919 р.). Більшовицький уряд контролював тільки міста. Крім селянських повстанських загонів, керівники яких не мали чітких політичних поглядів, боротьбу з більшовиками вели українські соціал-демократи і українські есери, які організували низку повстанських загонів (під керівництвом Зеленого, Струка, Соколовського), що мали на меті ліквідувати окупаційний більшовицький режим і проголосити незалежну Українську радянську республіку. Від співробітництва з більшовиками відмовився Н. Махно, який зі своїм загоном пішов від них на Правобережжя. Боротьба проти повстанського руху відволікала сили більшовиків від боротьби з білогвардійцями на чолі з генералом Денікіним, які влітку 1919 р. почали наступ на Україну і на Москву. У травні 1919 р. денікінці зайняли Луганськ, у червні — Харків та Катеринослав, після чого повели наступ на Київ. Швидкій ліквідації більшовицького режиму на Правобережжі сприяли сили Директорії, які після поразок узимку 1919 р. були реорганізовані С. Петлюрою. До петлюрівців приєдналася Українська Галицька армія. У липні об'єднана українська армія почала наступ на Київ і Одесу, який спочатку розвивався досить успішно. 30 серпня 1919 р. в залишений Червоною армією Київ одночасно увійшли українські сили і війська білогвардійців. Спроби знайти спільну мову з денікінцями завершились невдало і врешті українська армія була витіснена з Києва. Одесу українській армії також не вдалося взяти, і місто перейшло під контроль білих, а українські сили знову були витіснені на Правобережну Україну.
На окупованій Денікіним території України були створені три області: Київська, Харківська і Новоросійська. Їх очолювали губернатори, які були призначені Денікіним і мали необмежені повноваження. Українська мова дозволялась тільки в приватних навчальних закладах. Закривалися і забиралися з бібліотек українські друковані видання. Припинила свою діяльність Українська Академія наук. Аграрна політика Денікіна була спрямована на відновлення поміщицької власності на землю. В промисловості був ліквідований 8-годинний робочий день. Профспілки, створені 1917—1918 рр., були розпущені, замість них організовувались нові, лояльні до режиму.
Одночасно поширювався опір білогвардійцям в Україні. Тут діяла мережа підпільних більшовицьких організацій, очолених створеним ЦК КП(б)У Зафронтовим бюро. У боротьбу з білогвардійцями включилися представники соціалістичних партій (есери і анархісти). Почалися селянські повстання.
Активно діяли проти денікінців махновці, які були об'єднані в Революційну повстанську армію. Вони змогли очистити від білих значну частину території Півдня України.
У другій половині 1919 р. трагічно склалася доля української армії. Вона опинилася в «трикутнику смерті». Із заходу вона вела боротьбу з поляками, на сході — з білими, на півночі — з більшовиками і через нестачу сил зазнала поразки, їй не вистачало боєприпасів і військової амуніції. Справу погіршила епідемія тифу. До того ж українські сили були розколоті політично-ідеологічними і соціально-психологічними розбіжностями між західними і східними українцями, що накопичувались протягом століть. С. Петлюра, його найближче оточення, що складалося з лівих соціалістичних елементів, з недовірою ставилися до Є. Петрушевича та його однодумців, звинувачуючи їх у реакційності. Зі свого боку галичани не довіряли вихідцям зі Східної України, вважаючи їх безвідповідальними радикалами і навіть «напівбільшовиками». Це призвело до переходу УГА на бік білих, Є. Петрушевич виїхав до Відня. Директорія розпалась, передавши свої повноваження С. Петлюрі. Сам С. Петлюра у грудні 1919 р. виїхав до Варшави, де розпочав переговори з польським урядом про визнання УНР та спільні дії в боротьбі з радянською Росією.


Повернення більшовиків в Україну У жовтні 1919 р. під Тулою і Воронежем Червона армія перейшла в контрнаступ проти денікінців, який закінчився новим узяттям під більшовицький контроль усієї України. Залишки білої армії відійшли в Крим, де були очолені генералом Врангелем.
Повернувшись в Україну 1920 р. втретє, більшовики врахували помилки політичного курсу 1919 р. Насамперед це стосувалось аграрної політики. 5 лютого 1920 р. був ухвалений новий земельний закон з метою ліквідувати відновлене під час денікінської окупації поміщицьке землеволодіння. Закон передбачав конфіскацію поміщицької землі і безкоштовну передачу її селянам. Перевагу в отриманні землі здобули малоземельні селяни і батраки. На відміну від 1919 р. радгоспи та комуни, вступ до яких був з оголошений як добровільний, отримували менше землі. У березні—квітні 1920 р. в Україні, нарешті, сталися вибори до місцевих рад, але завдяки недемократичним методам їх проведення більшовики здобули в них переважну більшість місць.
У соціально-економічній політиці, як і раніше, панували воєннокомуністичні методи. Прокотилася чергова хвиля націоналізації підприємств, збереглася і збільшувалася продовольча розкладка.
Держава часто зверталась до позаекономічних методів управління: була створена Українська трудова армія, яку очолив Й. Сталін. Одночасно великих розмірів набув «червоний терор». 1920 р. на території України було створено 18 концентраційних таборів. Розпочалось витіснення більшовиками з політичного життя інших соціалістичних партій. Змушені були самоліквідувати свою партію «боротьбисти», було заарештовано керівництво лівих есерів, почався судовий процес над меншовиками.


  Радянсько-польська війна і Україна


З кінця 1919 р. польський уряд і лідер УНР С. Петлюра шукали порозуміння для досягнення єдності у боротьбі з більшовицькою Росією. Поляки прагнули відновити Річ Посполиту від Балтики до Чорного моря. Ця держава мала включати і українські землі. 1919 р. польські війська окупували Білорусію, Західну Волинь і райони Полісся. У квітні 1920 р. між Польщею і УНР був підписаний Варшавський договір. Польща визнавала Директорію на чолі з С. Петлюрою головною владою в УНР. Був оформлений союз для боротьби з більшовиками, а Петлюра у свою чергу визнав владу Польщі над Східною Галичиною, Західною Волинню, Холмщиною, Підляшшям і Поліссям. Юридичне становище польських поміщиків в Україні передбачалось визначити спеціальною угодою. Це означало, що їм готувались особливі пільги і що вони виводились з-під юрисдикції УНР. Отже, від суверенітету УНР залишалось мало. 24 квітня 1920 р. була укладена військова конвенція між УНР і Польщею, за якою збройні сили УНР переходили під польське командування, залізницями в Україні мала керувати польська адміністрація.
25 квітня розпочався польський наступ, який спочатку розвивався успішно. У травні 1920 р. полякам вдалося захопити Житомир, Вінницю, Київ. Директорія переїхала у столицю. Однак обіцяне Петлюрою польському урядові велике народне антибільшовицьке повстання не відбулося. На захопленій поляками території України був установлений польський окупаційний режим, створювався польський адміністративний апарат, що відновлював поміщицьку власність на землю і організовував вивезення в Польщу демонтованого промислового обладнання, промислових товарів і сировини. Вплив адміністрації УНР був обмежений. Така політика породжувала масовий опір, яким керували як більшовики, так і представники лівих українських політичних партій.
Саме тоді радянські війська силами Південно-Західного і Західного фронтів почали наступ проти поляків відповідно в напрямках України і Білорусії. Вони знову оволоділи Правобережною Україною і вторглися в Галичину і в саму Польщу. У Західній Україні була проголошена радянська влада і створено радянський уряд східної Галичини — Галицький ревком на чолі з В. Затонським.
Коли Польща опинилась на межі військового краху у липні 1920 р., у справу втрутилася Антанта. Міністр іноземних справ Англії лорд Керзон запропонував Росії перемир'я з Польщею і нову лінію радянсько-польського кордону, що приєднувала до радянського кордону землі Західної України і Західної Білорусії. Але більшовики відкинули цю пропозицію і, маючи на меті подальший «експорт революції», продовжили наступ на Варшаву і Львів.
Однак у серпні 1920 р. становище змінилося. Під Варшавою Червона армія була розбита і внаслідок контрнаступу польсько-українських сил була відкинута в глиб України на лінію Коростень—Житомир—Бердичів. У жовтні 1920 р. між радянською Росією та Польщею було укладено перемир'я, за яким встановлювався кордон між Польщею і радянською Росією.
Переговори між Польщею і радянською Росією завершились підписанням 18 березня 1921 р. Ризького мирного договору. Польща визнавала існування УСРР. До Польщі відходили, окрім Східної Галичини, Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся. Організована боротьба регулярних українських військ за незалежність України завершилася поразкою.



  Розгром військ генерала Врангеля та повстанського руху в Україні


генерал ВрангельОдночасно з радянсько-польською війною з боку Криму, де укріпились білогвардійські сили, радянське панування в Україні спіткала нова загроза. Починаючи з весни 1920 р. активізували свої дії війська білого генерала Врангеля, який планував прорватися в Донбас, а далі на Дон і на Кубань, щоб, укріпившись там, здійснити новий похід на Москву.
Врангелівці влітку 1920 р. розвивали наступ у Північній Таврії і захопили Маріуполь та Олександрівськ, підійшовши до Катеринослава. Але зростаючий опір радянських сил зупинив його. За короткий час був утворений Південний фронт під командуванням М. Фрунзе. Було підписано новий союз з Н. Махно, якому було обіцяне лояльне ставлення до створених ним на Катеринославщині «вільних селянських Рад». 28 жовтня 1920 р. почався наступ на врангелівців з Каховського плацдарму, внаслідок якого білі змушені були відступити в Крим. За перекопськими і чонгарськими укріпленнями врангелівці збиралися перезимувати і весною 1921 р. продовжити боротьбу. Це розходилось з планами радянського командування, яке від ЦК РКП(б) отримало директиву за будь-яку ціну взяти Крим до зими. 7 — 9 листопада укріплення білої армії у Криму були взяті, і Крим до 16 листопада повністю опинився під радянським контролем. Залишки білої армії евакуювались на кораблях у Туреччину. Крим узимку 1920—1921 рр. став ареною жорстокого червоного терору, яким керував угорський комуніст Бела Кун. Серед розстріляних були офіцери, лікарі, вчителі, священики, робітники, що допомагали евакуації. Настала черга і махновців, які надали суттєву допомогу більшовикам в оволодінні Кримом. Після оволодіння Сімферополем у порушення попередньої домовленості махновцям було наказано роззброїтись і розформуватись. Коли махновські командири відмовились виконати наказ, угруповання було оточене і знищене. Тільки загін у 200 шабель зміг вирватись і повернутись у Гуляйполе і сповістити про це Нестора Махна. Оточений в Гуляйполі, він все ж зміг вирватись з оточення, організувати опір каральним загонам. Тривалий час махновці не тільки не були розбиті, але й завдавали відчутних ударів більшовикам. Їх лави спочатку поповнювались селянами. Але довго так тривати не могло. Під постійними ударами радянських військ сили повстанської армії швидко танули. Рейди по декількох губерніях були останньою подією партизанських боїв. Н. Махно, якого переслідували червоноармійські з'єднання, 28 серпня 1921 р. перейшов через Дністер і здався властям Румунії. Цими подіями завершилася Громадянська війна в Україні.


  Розвиток культури України 1917-1920 рр.


Визвольна боротьба 1917—1920 рр. відкрила нову сторінку в історії України. Крах Російської імперії з її багатовіковою централізаторською і русифікаторською політикою, боротьба за створення суверенної Української держави, глибокі соціально-економічні зрушення і пов'язаний з цим духовний підйом у суспільстві, що виявився в усіх сферах культурного життя — усе це позначилося на культурному житті. Завдяки зусиллям української інтелігенції одразу ж після Лютневої революції почали поширюватися національні культурно-просвітницькі організації — «Просвіти», які організовували видавничу справу, розповсюджували українські книги, газети, журнали.
1917—1920 рр. відзначені докорінним реформуванням системи освіти. Зусиллями Центральної Ради в короткі терміни на приватні і громадські кошти було відкрито 53 українські гімназії, складено навчальні програми для шкіл, розроблено план українізації освіти. Ті ж самі проблеми вирішувала і гетьманська влада. Ця українізація була припинена радянською владою. Вона намагалась побудувати нову школу, де гуманітарні предмети пропонувалось викладати на основі ідей соціалізму; відмінялось викладання Закону Божого. Основна увага приділялась упровадженню безкоштовної освіти, боротьбі з неписьменністю дорослих. Із цією метою було створено систему спеціальних шкіл. Це дало змогу до 1920 р. збільшити кількість грамотних з 28 до 52 %. Більшовики реформували і систему вищої освіти. Замість університетів були створені інститути Червоної професури. Був збільшений доступ для вступу у вищі навчальні заклади вихідців із робітників та селян. Оскільки не всі вони мали відповідну підготовку, було створено систему робітничих факультетів (робітфаків), що мала заповнити прогалини у знаннях вступників до вищих навчальних .закладів.
Міст ПатонаСкладність революційного часу вплинула на стан науки в Україні. Але й тоді продовжували працювати видатні вчені — хімік Л. Писаржевський, біохімік О. Паладін, мостобудівник Є. Патон, історики Д. Багалій, В. Бозескул, гідроме-ханік Г. Проскура.
Розвиток літератури характеризувався існуванням різних шкіл і методів літературної творчості: революційно-романтичного (П. Тичина, В. Сосюра, М. Бажан та ін.), «неокласичного» (М. Зеров, П. Філіпович, М. Рильський, М. Могилянський), символістів (Л. Савченко, Д. Загул, В. Кобилянський та ін.). 1920 р. було створено Вільну академію пролетарського мистецтва, що намагалася захистити літературу від адміністративного втручання.
У грудні 1917 р. була відкрита Академія мистецтв, першими академіками якої були видатні українські художники М. Бойчук М. Жук, В. Кричевський, Г. Нарбут.
1917—1920 рр. помітні зміни відбулися в театральному мистецтві. За часів гетьмана П. Скоропадського був заснований Український театр драми і опери, виникло декілька інших творчих колективів. 1920 р. Лесь Курбас поставив «Гайдамаки».
 
додати

Комментарии 

 
0 #7 українка.. 2014-07-31 17:32 Цитирую люда світлицька:
мені на всіх пох… бо я западенка

то не читай.
Цитировать
 
 
-9 #6 люда світлицька 2012-12-19 18:32 мені на всіх пох… бо я западенка Цитировать
 
 
-9 #5 люда світлицька 2012-12-19 18:31 така херня я западенка і мені на всіх пох… Цитировать
 
 
-9 #4 люда світлицька 2012-12-19 18:29 така херня, я западенка і мені насрть Цитировать
 
 
-12 #3 маша 2012-02-15 21:39 хуйня Цитировать
 
 
+6 #2 egoist 2012-02-04 21:55 Дякую Цитировать
 
 
+8 #1 mona_liza 2011-06-08 22:34 Пасяб))) Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить




...