Головна Історія України 1928-1939 рр.
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

загрузка...
Сейчас 123 гостей онлайн

РАДЯНСЬКА УКРАЇНА У 1928-1939 рр.

Індустріалізація в Україні

голодоморНова спроба втілення в життя комуністичної доктрини відбулася під керівництвом Сталіна. Для України цей драматичний період почався 1929 р. — році, що започаткував так званий «сталінський стрибок в індустріалізацію». В основу такої політики було покладено оптимальний варіант першого п'ятирічного плану, згідно з яким середньорічний темп приросту продукції промисловості становив 20 — 22 %. В Україні перший п'ятирічний план на 1928—1932 рр. у травні 1929 р. затвердив XI Всеукраїнський з'їзд Рад.
Проте реалізація цього плану ускладнилася через хлібозаготівельну кризу 1927— 1928 рр., оскільки селяни не погодились на занижені ціни на хліб і відмовились його продавати. Подолати їх опір вдалося тільки шляхом посилення тиску на селян: застосуванням до тих, хто відмовлявся здавати хліб за встановленими державою цінами, кримінальної статті за спекуляцію. В Україні за нею були засуджені тисячі селян. Подолання кризи хлібозаготівель в такий спосіб означало кінець НЕПу. Скасувавши НЕП, Сталін та його прихильники взяли курс на директивне нарощування темпів розвитку промисловості як основи індустріалізації (37,7 %, в середньому за три роки). Насправді середньорічні темпи зростання промислової продукції за роки першої п'ятирічки, за винятком першого року, становили тільки 15,7 %, а в останньому році — 5 % . Тому перший п'ятирічний план не був виконаний.
Практично вся велика промисловість України була підпорядкована центральним органам, які застосовували командно-адміністративні методи управління. Щоб якось компенсувати відсутність економічних стимулів, партійні та громадські організації організували в колективах змагання за підвищення продуктивності праці.
На другу п'ятирічку (1933—1937) середньорічні темпи зростання були стриманішими — 13—14 %. Більше уваги приділялося впровадженню нової техніки, організації виробництва і підготовці кадрів.
В умовах економічного спаду сталінське керівництво вдавалося до штучного демонстрування робітничого ентузіазму. На одній із шахт в ніч на 31 серпня 1935 р. О. Стаханов, застосувавши передові методи праці, виконав за зміну 14,5 норми. Так був започаткований стаханівський рух, який поширився на всі галузі виробництва. Він призвів до підвищення норм виробітку, а отже, й до зростання експлуатації робочої сили та перенапруження виробничих процесів.
Незважаючи на зниження життєвого рівня трудящих як результат сталінської індустріалізації, її досягнення були очевидними. Серед 35 гігантських підприємств, вартістю понад 100 млн. крб. кожне, в Україні було зведено 7 новобудов і реконструйовано 5 підприємств. З'явилися такі велетні індустрії, як «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Дніпрогес», «Дніпроалюмінійбуд», «Харківський тракторний завод» і «Харківський турбінний завод». У Донбасі стали до ладу близько 100 нових шахт.
Індустріалізація викликала істотні зміни в структурі народного господарства. Змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством. Питома вага важкої промисловості у промисловому виробництві збільшилася за рахунок валового випуску продукції з 68,7 % 1925/26 до 92,5 1938 р. Заводи, збудовані в Україні, вивели її на один рівень з великими індустріальними державами.




  Колективізація сільського господарства


голодоморШлях суспільства до соціалізму радянське керівництво пов'язувало з переведенням сільського господарства на рейки колективного виробництва. На XV з'їзді ВКП(б)' (1927) було взято курс на колективізацію сільського господарства. Потрібен був механізм безперебійного постачання держави хлібом. Ним мали стати колгоспи. В умовах тоталітарної держави колгоспами було легше управляти, ніж багатьма мільйонами одноосібних селянських господарств. До того ж, відповідно до уявлень того часу, дрібнотоварний селянський уклад постійно породжував у селі капіталістичні відносини.
1928 р. Сталін висунув гасло суцільної колективізації. 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було зазначено, що Україна повинна в найкоротший термін впровадити колективізацію, показуючи приклад іншим радянським республікам. Виконуючи це розпорядження, керівництво КП(б)У прискорило темпи проведення колективізації. Якщо у жовтні 1929 р. в Україні було 10 суцільно колективізованих районів, то через два місяці їх стало вже 46. Становлення колгоспно-радгоспної системи супроводжувалось насильницькою експропріацією землі, худоби, реманенту. Забираючи майже все, селян заганяли до колгоспів, а неугодних репресували. На зламі 20—30-х рр. XX ст. 850 тис. українських селян були примусово переселені в необжиті райони Кольського півострова та Сибіру. На розселянювання хліборобів була спрямована і політика «ліквідації куркульства як класу». Ця частина селян була найбільше прив'язана до землі і не бажала її втрачати. Почалося «розкуркулювання» (тобто конфіскація майна). Внаслідок цього кількість заможних господарств уже наприкінці 1920-х рр. скоротилася з 200 до 72,8 тис. Від розкуркулювання постраждало і чимало звичайних середняцьких господарств.
До кінця першої п'ятирічки було «колективізовано» 70 % селянських господарств. У роки другої п'ятирічки колективізація завершилась об'єднанням в колгоспи 90 % селянських господарств.
Над господарською діяльністю створених колгоспів був установлений жорсткий контроль. Праця колгоспників оплачувалась так званими «трудоднями». Іноді на один трудодень припадало 100—200 г. зерна. За таких умов селяни втратили стимул до праці, недбало ставились до своїх трудових обов'язків. Аби запобігти втечі селян з колгоспів, 1932 р. була запроваджена паспортизація в містах. Селяни паспортів не отримали. Таким чином, держава фактично прикріпила їх до землі. Із колгоспів почали викачувати кошти на індустріалізацію, запровадивши централізовані хлібозаготівлі. Цілеспрямована політика хлібозаготівель стала основною причиною голоду в Україні. Кількість загиблих від голодомору ніхто не підраховував. Тому кількість його жертв, за різними джерелами, коливається від 3 до 9 млн. людей.



  Суспільно-політичне становище в Україні


У 30-ті рр. остаточно завершився процес утворення тоталітарної держави. Партійний апарат узяв на себе рішення практично всіх питань, підміняючи і ради, і господарські органи. Потворних форм набув культ особи Сталіна, якому приписувались всі успіхи Радянської держави.
За таких умов 1936 р. було ухвалено Конституцію СРСР, що стала основою для розробки і ухвалення конституцій союзних республік, у тому числі й Конституції УРСР, ухваленої 30 січня 1937 р. Ці конституції розширювали права окремих категорій громадян, впроваджувалась досить демократична система виборів до рад і народних судів. Вибори ставали загальними, прямими, рівними при таємному голосуванні.
Визначалися права і свободи громадян, проголошувалася недоторканність особи, житла. Таким чином, утворився величезний розрив між декларованими правами та свободами і реальною політикою та практикою сталінського режиму.
У здійсненні національної політики виявилася чітка лінія на русифікацію. Процес українізації був оголошений проявом націоналізму. Почалося звернення діяльності національно-культурних закладів національних меншин. Обмежувалася сфера вживання української мови. В «націоналкомунізмі» було звинувачено М. Скрипника, який 1933 р. покінчив життя самогубством.
Політичне життя в Україні було підпорядковане «теоретичному» положенню Сталіна про зростання опору «ворогів народу» і класової боротьби в міру успішного просування до соціалізму, яке на практиці обернулося масовими безпідставними репресіями невинних людей. Створювалась атмосфера загальної підозри. Почався пошук «ворогів народу» та «буржуазних націоналістів». Оскільки таких не було, то справи фабрикувались. Уже 1930 р. в Харкові відбувся процес у справі «Союзу визволення України» (СВУ). На лаві підсудних опинилися 45 людей, переважно представників інтелігенції, серед них і С. Єфремов. Підсудних звинуватили у підготовці терористичних актів, у шкідництві, а головне — у підготовці до ліквідації радянської влади, відокремлення України від СРСР. За рішенням суду звинувачені одержали різні строки ув'язнення.
Наступною стала також сфабрикована справа так званого «Українського національного центру, який нібито очолював історик І. Яворський. До різних термінів ув'язнення засудили п'ятдесят осіб.
Нова хвиля репресій почалася 1933 р. Було «розкрито» «Українську військову організацію», «Польську військову організацію», «Блок Українських національних партій». Загалом в Україні 1930—1940 рр. було «розкрито» понад сто таких організацій.
Пік репресій прийшовся на 1937—1938 рр. Вони не обминули і керівного складу КП(б)У. Були заарештовані і розстріляні X. Раковський, С. Косіор, П. Постишев та інші партійні керівники. Репресії знищили керівний склад Червоної армії. Було розстріляно командувачів Київським і Харківським військовими округами Я. Якіра та Дубового, а з ними 150 осіб із вищого командного складу.
Головна трагедія полягала в тому, що найбільше постраждали від репресій трудящі. Десятки тисяч людей були розстріляні без суду або відправлені до таборів, де також були приречені на загибель. Звичайними стали такі ганебні суспільні явища, як доноси, зрадництво. Це було свідченням моральної деградації суспільства того часу.




  Культурне життя


Соцреалізм«Наступ соціалізму по всьому фронту» не обминув і українську культуру. Влада піклувалася про її розвиток лише в потрібних їй межах. Вона розуміла, що розв'язання завдань, пов'язаних з промисловістю і сільським господарством, вимагало певної кількості освічених спеціалістів. Крім того, їй були потрібні кадри для роботи в партійно-державному апараті, органах управління. Відповідно до цього вживалися заходи, спрямовані на завершення ліквідації неписьменності. Наприкінці 1930-х рр. освіченість населення в УРСР у віці до 50 років становила близько 95 %. Запроваджувалась єдина система загальноосвітньої школи: початкова, неповна середня і середня. Понад 80 % учнів навчалися в українських школах. Але з 1938 р. почалося згортання мережі національних шкіл. Певні зміни відбулися у вищій школі. За перші дві п'ятирічки вузи за скороченою програмою підготували майже стільки спеціалістів, скільки їх було в дореволюційній Росії. 1933 р. були відновлені університети в Києві, Харкові й Одесі. Визначальною рисою освіти того часу стала тотальна ідеологізація. Усі студенти у вищих навчальних закладах мали вивчати «Короткий курс ВКП(б)».
Духовна сфера підлягала жорсткому контролю. Критерієм її оцінки стало сталінське визначення соціалістичної культури, яка мала бути пролетарською за змістом і національною за формою. Все, що не вписувалось у рамки цієї формули, проголошувалось ворожим. Для запровадження тотального контролю над творчістю митців в середині 1930-х рр. було утворено контрольовані радянським урядом спілки — письменників, художників, композиторів тощо.
Значних втрат зазнала українська культура від репресій, що були спрямованії проти інтелігенції, яку постійно звинувачували у «буржуазному націоналізмі». В цей період загинули Л. Курбас, засновник школи монументального мистецтва М. Л. Бойчук, літератори М. Куліш, Г. Кононенко, М. Хвильовий (застрелився) та ін. У таборах опинився О. Вишня. Всього репресіям було піддано близько 500 письменників. Репресії широко застосовувались до видатних представників української науки. У сталінських катівнях загинули відомий історик М. Яворський, українські академіки Н. Світальський, генетик І. Агон, філософ С. Семківський.
Влада всіляко заважала вільній творчості українських митців. їм у всіх галузях мистецтва був нав'язаний єдиний стиль — «соціалістичний реалізм», який мав прославляти радянську дійсність. Його мусили прийняти П. Тичина, М. Сосюра, М. Бажан та інші митці.
Терор налякав і деморалізував інтелігенцію, що виросла за часів радянської влади, позбавивши її незалежності думок та ініціативності.
Таким чином, досягши значних успіхів у 1920-х рр., українська культура потрапила під жорсткий прес тоталітарного режиму.
 
додати

Комментарии 

 
-1 #9 AlkatraZ 2012-01-11 17:58 Сталин: ебаный стыд facepalm
Сайт офигенный!
Цитировать
 
 
+1 #8 Sawkaaa 2011-11-06 14:23 хороший сайт
то что нужно
Цитировать
 
 
0 #7 Димон4ик 2011-10-24 22:38 я рад, что нашот этот сайт. спасибо огромное. мой семинар спасён. Цитировать
 
 
+2 #6 Annie 2011-09-11 13:28 хуууух!!! за семинар я теперь спокооойна))))) большое спасибо за материал!!!! Цитировать
 
 
+3 #5 Дима 2011-06-19 15:01 Да класний сайт, я много нашол здесь нужной информацыи. Спасибо админам, постарались. Цитировать
 
 
+7 #4 Олександр 2011-05-01 00:23 Багато почерпнув цікавого Цитировать
 
 
+5 #3 Саша 2011-01-11 23:43 супер админы молодцы хороший сайт Цитировать
 
 
+6 #2 Марина 2010-11-20 20:47 Огромное спасибо!!!То, что надо!!!! Цитировать
 
 
+5 #1 Лечик Топорчук 2010-11-04 21:01 спасибо за полезную информацию! Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить




...