Головна Історія України українство
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

загрузка...
Сейчас 154 гостей онлайн

Першопочатки українства (до 80-х років ІХ ст.)

Східні слов'яни на території України


 Витоки слов'ян вчені відносять до кінця бронзового — початку залізного віку. За своїм походженням слов'яни — автохтонне населення України. З VI ст. н. є. слов'янські племена почали відігравати важливу роль у житті Європи.
Слов'яни жили невеликими селищами поблизу річок та водойм. Основним житлом для них була напівземлянка з двосхилим, дахом та земляною підлогою. Поруч з житлами будувались господарські приміщення та майстерні. Згодом слов'яни почали споруджувати і укріплені городища.
Слов'янське населення використовувало залізні знаряддя праці. Частина речей виготовлялася з кісток тварин, зокрема приколки і гребінці, а прикраси — із заліза, бронзи, подеколи із срібла.
Ці племена займалися землеробством, розводили домашню худобу, полювали, рибалили, займалися промислами. Важливу роль у житті слов'ян відігравала торгівля. За гроші правили срібні монети, що потрапляли до них із провінцій Західної Римської імперії, Візантії, країн Азії та Близького Сходу. Слов'яни торгували хутрами, медом, воском, хлібом, рибою, шкурами.
Упродовж століть у них виникла своя система релігійних вірувань і встановилися два релігійні культи: обожнювання сил природи та культ предків. Вірування слов'ян називались язичництвом. Вони обожнювали сонце, місяць, вогонь, явища природи (дощ, блискавку тощо), річки, озера, ліси.
Носіями релігійних уявлень слов'ян були жерці — волхви. Язичницьким богам поклонялись просто неба або у капищах (спеціальних місцях для вшанування богів і жертвоприношень). У 
капищах стояли кам'яні чи дерев'яні ідоли богів, яким приносили жертви. У слов'ян були численні обрядові свята, пов'язані із змінами пір року (веснянки, обжинки, Купала, Коляди). Весільні свята супроводжувались піснями, танцями, хороводами; поховальні обряди — голосінням.
Одним із перших відомих політичних об'єднань слов'ян був Антський племінний союз. Політичний устрій антів стародавні історики називають народовладдям: плем'я очолював князь та старійшини, а основні питання життя племені вирішували народні збори — віче.
Слов'янські землі потерпали від нападів сусідніх племен: готів, гунів, аварів, хозарів та ін. Анти не лише оборонялись, а й самі вели постійні війни. Так, наприкінці IV ст. вони розбили готів, але скоро готський король Вінітарій зміг захопити в полон антського князя Божа з синами та 70 старійшинами, яких за його наказом було страчено, і анти змушені були підкоритись готам. Пізніше вони визнали владу гунів, разом із ними здійснювали походи на Візантію. Після розпаду гунської держави вони вели війни на Балканському півострові і переселялися туди, відвоювавши майже всі Балкани у Візантії.



Концепції походження слов’ян та українського народу у вітчизняній та зарубіжній історіографії. У VII ст. східні слов'яни зосереджувалися на правому березі Дніпра. Намагаючись установити якомога найдавніший родовід слов'янського населення України, радянські вчені обстоюють думку, що східні слов'яни (чи їхні прямі предки — анти) були корінним населенням регіону. Західні ж спеціалісти, вказуючи на брак доказів цієї теорії, сходяться на думці, що східні слов'яни переселилися сюди свого часу.
Про політичну організацію східних слов'ян відомо небагато. Очевидно, вони не мали верховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена й роди, на чолі яких стояли патріархи, об'єднувало поклоніння спільним богам, а важливі питання життя вирішувалися шляхом загальної згоди. Хоч пізніше й з'явився класс племінної знаті, або князів, соціально-економічне розшарування племені було незначним, а земля й худоба вважалися спільною власністю численних сімей. Східні слов'яни були знані як непохитні й загартовані воїни, здатні витримувати мороз і спеку, споживати мінімум їжі. Відчуваючи себе невпевнено на відкритих рівнинах, вони вважали за краще воювати у лісах і байраках, де часто влаштовували засідки. Впертість і витривалість були їхніми найбільшими перевагами як у війні, так і підчас миру.
Торгівля у східних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII ст. їй дали поштовх
купці зі Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні слов'яни могли запропонувати традиційні плоди своєї землі: мед, віск, хутра, рабів. Останній товар араби цінили над усе. Торгівля ця процвітала наприкінці VIII ст., коли у зносини зі східними слов'янами ввійшли тюркські племена хозарів, котрі заснували унікальну торговельну імперію в пониззі Волги та на 
Каспійському узбережжі й пізніше прийняли іудаїзм. Деякі слов'яни, зокрема сіверці, вятичі та поляни, були змушені сплачувати хозарам данину. 




  Зародження та початкова еволюція праукраїнських племен. Відносини з кочовими племенами готів, гунів, аварів та Римською імперією.



готи гуниСлов’яни – найбільша в Європі група народів, об’єднана близькістю мов і спільністю походження. Археологічні знахідки підтверджують існування слов’ян уже в 2 ст. до н. е. (Зарубинецька культура 2 ст. до н. е. – 2 ст. н. е.; Черняхівська культура в 2 – 4 ст. н. е.). Найдавніші письмові згадки належать до 1 – 2 ст. н. е. (римські автори Тацит, Птоломей, Пліній Старший). Розповісти проці культури за арх. альбомом.
Слов'яни виникли з автохтонного індоєвропейського населення Східної Європи. Більшість учених додержується думки, що прабатьківщина слов'ян охоплювала північні схили Карпат, долину Вісли та басейн Прип'яті. Звідси на початку VII ст. вони стали розселятися в усіх напрямах: на північному сході заглибилися в землі угро-фіннів до Оки та верхньої течії Волги; на заході їхні поселення сягали р. Ельби у Північній Німеччині. Та найбільший потік колонізації пішов на південь, на Балкани, куди слов'ян притягували родючі землі, багаті міста й тепліший клімат. Якщо порівнювати цей процес із міграцією кочовиків, то розселення слов'ян являло собою повільний рух із праслов'янських земель, у процесі якого зберігалися зв'язки з прабатьківщиною. Внаслідок цього він охопив великі території. Цікавою рисою цієї експансії був її мирний характер. За винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією слов'яни просувалися на нові землі головним чином як колоністи, а не загарбники. Проте, розселяючись, вони водночас і розпорошувалися. Дослідження визначного російського вченого Олексія Шахматова доводять, що на початок VI ст. із спільної мови слов'ян сформувалися три підгрупи: західнослов'янська, з якої згодом розвинулися такі мови, як польська, чеська та словацька; південнослов'янська, з якої постали болгарська, македонська та сербохорватська; східнослов'янська, що з неї розвинулися українська, російська та білоруська мови.
Словяни до утворення власних держав складали 14 великих племінних союзів, що заселяли землі України, Білорусії та Росії. Найважливішими серед них були поляни, що жили в Центральній Україні на берегах Дніпра. До інших східнослов'янських племен України належали древляни — на північному заході, сіверці — на північному сході, уличі й тиверці — напівдні. У західній частині країни жили волиняни та дуліби. Східнослов'янських поселень існувало багато, хоч за розмірами вони були невеликими. Села налічували від 4 до 70 дерев'яних жител. У центрі зводилися гради, тобто укріплені фортеці, що служили для захисту, проведення племінних сходів і культових обрядів. Східнослов'янські землі рясніли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктів. Тому скандінави називалиці землі «країна укріплень».
Про політичну організацію східних слов'ян відомо небагато. Очевидно, вони не мали верховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена й роди, на чолі яких стояли патріархи, об'єднувало поклоніння спільним богам, а важливі питання життя вирішувалися шляхом загальної згоди. Хоч пізніше й з'явився класс племінної знаті, або князів, соціально-економічне розшарування племені було незначним, а земля й худоба вважалися спільною власністю численних сімей.
Торгівля у східних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII ст. їй дали поштовх купці зі Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні слов'яни могли запропонувати традиційні плоди своєї землі: мед, віск, хутра, а також рабів. Останній товар араби цінили над усе. Деякі слов'яни, зокрема сіверці, вятичі та поляни, були змушені сплачувати хозарам данину. Дедалі більше виходячи з ізоляції, східні слов'яни вступали у нову важливу добу своєї історії.
Три гілки словянського населення: Західні – поляки, чехи, словаки.
Східні – росіяни, українці, білоруси.
Південні – серби, хорвати, болгари, словенці, македонці, боснійці, чорногорці.
 
додати

Комментарии 

 
+4 #5 кондор 2010-12-04 18:23 кто неминтересуетса исторческими собитеями прошу не влезать и не ляпать всьо што взбредет в голову Цитировать
 
 
+7 #4 Roggu 2010-10-19 20:45 україна не планета олух Цитировать
 
 
+2 #3 Саша 2010-09-08 22:23 Цитирую LEA:
планета???? оО что-то новенькое=))))

прикол а я не знал!!!-
)
Цитировать
 
 
0 #2 LEA 2010-04-17 18:19 планета???? оО что-то новенькое=)))) Цитировать
 
 
+13 #1 Бомж 2010-03-24 20:08 Украина самая класная планета Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить




...