Головна Література Лілія Шитова Казки ВОРОНА ВОРОНІВНА, ЯЛИНОЧКА, КРОПИВА, ГРИБ МУХОМОР І ВІТЯ
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

загрузка...
Сейчас 177 гостей онлайн

ВОРОНА ВОРОНІВНА, ЯЛИНОЧКА, КРОПИВА, ГРИБ МУХОМОР І ВІТЯ

Попрощавшись з Петриком і трохи посумувавши, Ворона Воронівна вирішила:
- Дай-но політаю я лісом, може кого-небудь із знайомих зустріну.
Летить, розглядає все навкруги, яка травичка нова з’явилася, які комашки. І раптом бачить, хлопчик біжить. Не Петрик, але на нього схожий. Такий же білявий, і оченятами зирить на все з цікавістю.
"Це, безперечно, ще один із семи Мудреців", - вирішила Ворона. Вилетіла на стежину, якою хлопчик біг, сіла на гілку глоду і, щоб звернути на себе увагу, каркнула:
- Кар-р.
Хлопчик зупинився:
- Ти хто така? - запитав. 
Ворона Воронівна відрекомендувалася.
- А Ви, як я здогадуюсь, Петриків брат, один із се­ми Мудреців?
- Так, я дійсно Петриків брат Вітя. А Ви звідки його знаєте, скажіть, будь ласка?
Треба сказати, що почувши таке звертання, Вітя відразу ж згадав правила ввічливості, а також мами­ну казку про чарівне слово "будь ласка". 
- Мала щастя познайомитися з цим вихованим молодим чоловіком тут у лісі, - посміхнувшись у дзьоб, відповіла Ворона.
- А що він тут робив? - запитав Вітя.
- Над усе він, Вітю, цікавився різноманітними життєво важливими явищами. І я рада була йому допомогти, кар-р.
- Вдячний Вам. Але я також дуже цікавлюся цими, ну як їх... явищами! Взагалі, всім, що діється довкола. Може Ви і мені допоможете?
- Охоче, - сказала Ворона Воронівна. 
І це була справжнісінька правда.
Легко, незважаючи на свій вік, полетіла Ворона поперед хлопчика. Летіла і розмовляла.
- Знаєте, коли нагромаджуються знання і ні з ким ними поділитися, це дуже-дуже сумно і навіть трохи шкідли­во для здоров’я, - зізналась вона. - Ось якщо кожен з нас буде ділитися з іншими своїм досвідом, світ стане влаштованішим і гармонійнішим. 
"Яка розумна Ворона" - з повагою подумав Вітя. І тут же вирішив позичити трохи у неї розуму. 
А незабаром і нагода трапилася. Попереду, серед тан­цюючих берізок, які тільки-тільки збиралися викинути з бруньок листочки, стояла весела ялиночка, одягнена в срібно-смарагдову сукню.
Вітя зупинився і подивився зачудовано на ялиночку.
- Ось, Ви, молодий чоловіче, кар-р, напевно думаєте: чому це всі дерева навесні одягають, а восени скидають листя, а ялиночка стоїть собі цілий рік зелена і ошат­на.
- Так, - зізнався Вітя, - я про це думав. А Ви часом не знаєте, чому?
- Знаю, Вітю, безумовно, знаю. Бачите у нашій природі, кар-р, все доцільно. Дерева, ті, що міняють своє убрання, немов говорять тим самим: все тече, все змінюється. А ялиночка своєю постійністю символізує вічність. До речі, про це Михайло Пришвін гарно написав. Сподіваюсь, Ви читали йо­го розумні книги?
Вітя засоромився і густо почервонів. Ворона, звичайно, помітила, що він зніяковів, та навіть виду не подала.
- Нічого, Ви ще дуже молода людина, Вітю, ще встигнете прочитати, але не відкладайте це в довгий ящик, настійно раджу. А взагалі почніть з книг Біанкі. Вони для Вас будуть зрозумілішими.
„Ти дивись, яка начитана Ворона”, - подумав Вітя.
А вголос, подякувавши Вороні за розумну пораду і по­обіцявши все це прочитати, запевнив:
- Я завжди виконую свої обіцянки.
- Похвально, дуже похвально, - відповіла Ворона.
І вони вирушили далі.
Раптом Вітя зойкнув.
Ворона затурбувалась, підлетіла ближче, дивиться, а Вітя кропивкою обпікся.
- Ну ось, а Ви говорили, що все в природі доцільно! А для чого ж тоді кропива? - Вітя ледве не заплакав.
- І зараз це стверджую. А кропива, Вітю, навіть дуже потрібна. З неї, знаєте, які ліки виготовляють? Чарівні, цілющі. А суп ранньою весною з молодою кропивою який смачний, хіба Ви не куштували?
- Ну може вона і корисна - згодився Вітя, - та чому во­на тоді жалиться?
- Так це теж дуже корисно для здоров’я! 
- Ну якщо так, то нехай, - промимрив Вітя. Правда, не зовсім впевнено.
А сам подивився довкола, чим би все-таки загнати Ворону Воронівну в куток.
І ось йому впав у вічі гриб Мухомор. Червоний, з білими цятками. Він стояв, розпустивши білі мереживні панталончики. І забіякувато поглядав на Вітю.
- А для чого ось цей? – переможно вигукнув хлопчик. І, підбадьорений, аж застрибав.
- Спокійно, Вітю, - говорить Ворона Воронівна. – Хочете, запитаємо у нього самого? 
І питає:
- Скажіть нам, будь ласка, Мухоморе, для чого Ви?
- Скажу, будь ласка, - відповів Мухомор. - Навіть з превеликим задоволенням.
- Я, як Ви знаєте, отруйний гриб. А є й корисні. На­приклад, білий гриб або гриб-боровик, маслюки, дуже вже смачні, смію Вас запевнити, коли засмажити їх з олією. Рижики, опеньки, підберезовики, красноголовці, грузді білі, грузді чорні та інші різні гриби. Вони... 
- Знаємо, знаємо, - перебив Вітя Мухомора, відзначимо, не дуже чемно. - Ти про себе розкажи, ось ти сам для чого потрібен?
- Я? - здивувався гриб. Хотів образитися, та потім передумав. Треба ж навчити цього нетямущого хлопчика.
І він повчально сказав:
- Дивлячись для кого, дивлячись для кого. Ось іде, ска­жімо, неук, який не розуміється на грибах. Я свою червону шапочку піднімаю високо-високо, а маслюк – шмиг і схо­вався за нею. Неук і пройшов далі. "Пхи. – говорить. - Та тут одні лише мухомори. - говорить". І йде геть. Тоді, ди­вишся, йде людина знаюча, з кошиком, ножичком маленьким, гілки акуратно розсовує. Такий з корінням гриб не вирве, грибницю не пошкодить. Такому гостю ми завжди раді. "А, - говорить гість, - братик-Мухомор, - з повагою так говорить, візьміть на замітку про всяк випадок, - коли ти, голубчику, тут, значить маслюки десь ховаються”. Ну я, звісно, шапочку червону набакир: "Ласкаво просимо!"
Мухомор закінчив свою довгу настанову і витер з лоба піт: не часто ж йому такі промови доводиться виголошувати.
- Тепер Вам, надіюсь, зрозуміло, Вітю? - запитала Ворона Воронівна.
- Зрозуміло, - зітхнув хлопчик.
Рушили далі. 
Вітя біжить. Ворона Воронівна попереду летить і попутно знайомить його з лісом, де яке дерево росте, кущик.
- Дивіться, Вітю, які гарні квіти! 
Вітя глянув, а на галявині квітоньки, немов із золота вилиті, розцвіли. Чашечки квіток росою наповнилися, ціка­ві промінчики встромили в них носики і перетворили росу в крихітні діамантики.
- Вони і в минулому році тут цвіли, - пояснює супутниця Віті.
- А як Ви запам'ятали? - дивується хлопчик.
- Краса, Вітю, завжді запам'ятовується. 
- Це так, - погоджується Вітя, - звісно так!
І раптом згадує, що йому давно повертатися додому пора. 
А, прощаючись, сердечно дякує: 
- Спасибі, я багато разом з Вами побачив сьогодні, Вороно Воронівно.
- Але над побаченим треба ще й подумати, Вітю. Осми­слити, так би мовити.
- Добре, люба Вороно Воронівно. Я буду думати і осмислювати, Вороно Воронівно, - кричав, віддаляючись, Вітя. - Прощавайте... 
"Напевно я йому набридла своїми повчаннями" - із су­мом подумала стара Ворона. І навіть трішки пожалкувала: "Треба було бути з хлопчиком лагіднішою”.
Та потім заспокоїлася: дітей же треба виховувати!
І Ворона Воронівна полетіла додому, на свою стару гілку. Після проведеного з такою користю дня і відпочити не завадить.
А Вітя все біг і біг. І з ним трапилося ще багато веселих і кумедних пригод.




 
додати

Комментарии 

 
0 #1 Виктор 2011-04-20 01:33 оооо это про меня Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить




...