Головна Література Лілія Шитова Мініатюри ДОБРИЙ ДУХ
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

загрузка...
Сейчас 165 гостей онлайн

ДОБРИЙ ДУХ

(Бувальщина)

На околиці села, на хаті, що стояла на високому пагорбі, звив гніздо лелека. Катерина частенько вглядалася в нього і кожного разу дивувалась: лелека завжди стояв на одній нозі. Від старих людей чула, що лелека – то Добрий Дух людини. Зрання й до вечора стоїть він на одній нозі, - це, щоб землі хоч трішки було легше, - і вдивляється у далину: чи немає звідти загрози для країни.
Кажуть, буцімто і першу людину на берег Дніпра-Славути лелека приніс із-за морів-океанів, з густих непрохідних хащ. Сподобалось йому Придніпров’я з рікою спокійною і чистою, з долинами сонячними, вільними. З тих пір і сам оселився в наших місцях, щоб охороняти спокій людини, словом, став її Добрим Духом. Коли насувається на село біда, лелека тривожиться, б’є крилами.
Задумується Катерина, згадка про лелеку будить в її серці давні спомини. І здається їй, що ті, перші зерна любові до рідного краю зародила в її душу ця білосніжна мовчазна птиця.
„Катерино, Катерино!” – дорікнула собі. Про що думаєш у своєму сховищі? Нема твого лелеки давно: фашисти підстрелили, а гніздо розорили.
І зараз навколо хати така стрілянина, що голови не піднімеш. Жодної шиби у вікнах не залишилось. А постріли все ближче й ближче, і здається, ось тут, десь зовсім поруч, строчить кулемет.
Катя обережно виповзає зі свого сховища, виглядає в причинені двері. Так і є! Біля будинку кулемет і двоє військових. Забилось серце: наші! Катерина вискакує з хати, біжить прямо до кулеметів, не ховаючись від куль, які наскрізь прошивають повітря.
Її на мить оглушує вибух. Оглянувшись, дівчина бачить, як запалала хата і перше, що приходить їй в голову: рятувати одяг. Вона кидається назад, але чує окрик: „Лягай!”. І знову вибух. І болісний чоловічий зойк.
Все сталось за якусь мить. Відтягнувши в безпечне місце пораненого, Катя підповзла до кулемета і почала подавати стрічки навіднику, який прикипів до кулемета. Знову і знову з’являлись фашисти, але під кулеметним вогнем відкочувались назад.
- Нічого, дитинко, витримаєм! – підбадьорював кулеметник. – Ось-ось підійдуть наші...
Катя і сама не розуміла, куди подівся страх. Відчувала лише одне: на них ідуть фашисти. І мовчки, зціпивши зуби, подавала стрічки.
Раптом кулемет замовк. Захлинаючись кров’ю, кулеметник прохрипів: „Стріляй!”, - і втратив свідомість.
Катя кинулась до бійця, намагаючись відтягнути його у вибалок. І тут же побачила, як із-за пагорба піднімаються зелені постаті.
Залишивши пораненого, Катя вернулась до кулемета і у відчаї припала до нього. Кулемет застрочив. Колись у школі працював військовий гурток і Катя вчилась стріляти. І все ж перші кулі, від яких поріділа шеренга наступаючих, були для неї несподіванкою. З очей бризнули сльози. Але Катя продовжувала стріляти. Фашисти, падаючи, відкочувались назад.
А з іншого кінця села вже неслося: „Ура!”. І незабаром бійці оточили Катю. Вони були вражені... Заюшена кров’ю, поранена дівчина, заливаючись сльозами, все ще трималась за кулемет. А трохи далі валялось більше півсотні трупів фашистів.

* * *

Минули роки. На місці згарищ піднялися нові світлі хати. У відбудованому гнізді знову стоїть білосніжний птах – лелека, пильно вдивляючись у далину.
А маленька донька, роздивляючись мамин орден, запитує:
- Так ти, мамо, була солдатом?
- Всі ми, доню, були солдатами. Солдатами своєї країни, - тихо відповідає Катерина і міцно притискує доньку до грудей, відганяючи ті страшні спогади.
- Краще, доню, я розповім тобі казку. Про лелеку. Добрий Дух людини...



 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить




...