Головна Література Лілія Шитова Мініатюри СОНЯЧНІ ЗАЙЧИКИ
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

загрузка...
Сейчас 164 гостей онлайн

СОНЯЧНІ ЗАЙЧИКИ
Сонячний промінчик ковзнув по ковдрі і залоскотав Маринчині щічки, прагнучи розтулити зчіплені сном пухнасті вії. Маринка потягнулася, смачно позіхнула і схопилася з ліжка.
Промінчик миттю скочив з щічки і вчепився в килим, перебігаючи по ньому зайчиком. Маринка бігала за ним, ловила руками, але промінчик вислизав з рук і знову зайчиком скакав по килиму, стінах.
Маринка закопилила губу і вже ладна була розплакатися, але увагу її раптом прикувало вікно. За ним стояв веселий гамір літнього ранку.
Подвір’я зразу ж накинулося на дівчинку безліччю дивовижних подій і речей. Біля воріт, гордо задерши голову, стояв червонобокий красень півень, з яблуні падали на землю, репаючись, яблука. Кішечка Мурка вивела на сонечко четверо своїх смугастих кошенят.
Маринка аж розгубилася. Скільки навколо цікавого!
Але тут з грядки, що тулилася до Маринчиного двору, її гукнула баба Петровичка. Петровичкою її звали з легкої Маринчиної руки. Раз дід Петрович, то й баба Петровичка! – вирішила вона. І баба Настя стала бабою Петровичкою.
- А що це ви робите, бабусю? – запитала Марина бабцю, яка поралася в городі.
- Збираю квасольку. Ось вирву стрючок, вилущу квасолю і будемо варити борщ. Ти любиш борщ, Маринко?
- Люблю, - покривила душею Маринка. ЇЇ цікавило зараз зовсім-зовсім інше. – А де береться квасоля, бабусю?
- Росте. Весною я посадила тут квасолину, а з неї виріс цілий кущ. З одного кущика назбираю багато-багато квасольки. Засіємо всю грядку.
- А де перша, де сама перша квасолька взялася?
Баба Петровичка кліпає повіками.
- А бог її знає, Маринко. Посадив, мабуть, хтось.
- А та, що посадив хтось, де взялася? – не вгамовується Маринка.
- І що ти прискіпалася, - починає сердитися баба Петровичка.
Маринка хвилинку здивовано дивиться на неї і раптом запитує:
- А картопелька? Ти її теж посадила? І теж з однієї виросте багато?
- Авжеж, - відповідає бабця. – І картопелька, і жито, і горох, і все, все...
- Все? – сумнівається дівчинка.
- Угу. Звичайно все звідкись береться! І я звідкись взялась, і клен, і хустинка, і сонячні промінчики, - робить вона відкриття.
- І сонячний промінчик? – питає зовсім збиту з пантелику Петровичку і, не чекаючи відповіді, мчить до хати.
- І що з неї буде? – тільки похитала головою баба Петровичка... І, дивуючись поспішності, з якою зникла її помічниця, вирішує: якусь нову забавку вигадала.
Але баба Петровичка помилилася. Бо зовсім не забавку, а дуже мудру справу задумала Маринка. І дивно їй було, чому це дорослі до цього досі самі не додумалися?
А все ж так просто!
Схопивши сак, з яким ходила на метеликів, Маринка побігла ловити сонячні промінчики... Наловить, засіє спершу грядку, а потім з грядки – поле, а з поля – ціле село, а може й всю землю, аж до зеленого лісу, який, охопивши землю, переходить у небо. І тоді стане все навколо світлим, по землі і вдень і вночі бігатимуть сонячні зайчики. І не тікатимуть, як тепер, від Маринки. І не дражнитимуться, - вона ж їх виростила!
Але де ж їх наловити? На баштані! Маринка згадала, що на жовтих динях люблять вилежуватися промінчики і побігла на баштан.
Біля самого баштану, на межі, сусідська дівчинка Олянка рвала сокирки. Вона глянула на Маринку і гордо сказала:
- А у мене є стрічка! Ага!
Маринка аж спіткнулася. Подумаєш, яке диво, стрічка. У неї їх в хаті хто-зна скільки є. І хотіла вже бігти далі.
- Ага! Ага! А в тебе немає! – закричала Олянка, переможно похитуючи конопляним хвостиком з червоною стрічкою. 
- Ну то й що! Зате в мене є промінчики! – не залишилася в боргу Маринка.
- Промінчики? Пхе, де вони, ті промінчики? А стрічки в тебе нема!
- Зате в мене є сандалики! Пісок з дірочок сиплеться, бачиш?
Олянка глянула на новенькі Маринчині сандалики і голосно заплакала.
Маринці чомусь теж захотілося плакати і вона вже почала було підтягувати Олянці та враз згадала:
- Цить, не плач, - сказала вона. – Будуть і в тебе сандалики.
- Де вони візьмуться? – ще голосніше заплакала Олянка.
- Виростуть, - витираючи їй носа, засміялась Маринка. – Посадимо мої сандалики, і з них виростуть новенькі і для тебе, і для всіх сусідських дівчаток.
Олянка недовірливо дивилася на неї.
- Ну, як квасолька! Посадиш одну, виросте цілий кущ! Ти ж бачила, як мама садовить квасольку? Ну ось так і сандалики.
Вдвох вони швидко засипали землею сандалики і Маринка побігла до хати.
- Мамо, - запитала вона. – Через скільки виросте те, що в землю посадили?
- А дивлячись що. От редиска, яку ти так любиш, через пару неділь. А соняшникові все літо потрібне...
«А сандалики і промінці?» – хотіла запитати Маринка, та вчасно схаменулася. Хай це буде її таємницею! До того ж, промінчиків ще треба наловити, і завтра вона вже не заспить...
А вночі Маринці снилась сонячна нива. Промінчики росли з землі, як стебла жита і пшениці. А Маринка бігала по межі, що синіла сокирками край її золотого поля, рвала сокирки і вплітала їх разом з червоними стрічками в Олянчин конопляний хвостик. На ногах у них були однаковісінькі сандалики, повні піску. А поруч, за стежкою, на кущах росло їх ще багато-багато. Вистачить для всіх дітлахів з їхнього кутка. Завтра ж вона приведе їх сюди. Сандалики хай рвуть, а от промінчиків... не дамо нікому. Хай ростуть на розсаду. Хіба що маленьким серпом нажнемо і зв’яжемо золотий снопик для баби Петровички. Смішна вона. Маринку надоумила, а сама посіяти не здогадалась...  



 
додати

Комментарии 

 
0 #2 Дашуля 2012-02-14 20:56 мне не это надо было!!!! В коментах написано одно а туту совсем другое!!! Цитировать
 
 
0 #1 Дашуля 2012-02-14 20:54 Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить




...