Головна Література Лілія Шитова Наш моральний вибір
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

загрузка...
Сейчас 165 гостей онлайн

Наш моральний вибір
 Публіцистичні роздумиЛілія Шітова

  * * *
Хто не жив посеред бурі,
Той ціни не знає силі,
той не знає, як людині
Боротьба і праця милі.
  Леся Українка

Лілія Павлівна Шитова – автор десяти публіцистичних і художніх книг, багатьох публікацій в колективних збірниках і журналах. Заслужений працівник культури України, член Спілки журналістів України, Лауреат республіканської журналістської премії імені Ярослава Галана, володарка Диплому Спілки журналістів України «Золоте перо», інших журналістських премій і відзнак.
Морально-етична проблематика завжди була провідною в творчості автора.
У вісімдесяті роки минулого століття її книга «Нас на планеті двоє» здобула перемогу в республіканському журналістському конкурсі.
Схвально зустрічали читачі й пізніші її журналістські дослідження, новели, есеї, легенди, оповідання для дітей. З об'єктивних і суб'єктивних причин чимало журналістських публікацій в той період вміщувалось під різними псевдонімами. «Уроки сім'ї» в основному друкувалися за підписом Л.Лисенко, «Розмови з читачем» – без підпису.
Проблеми морально-етичного становлення особистості нині в Україні набувають все більшої гостроти, посилюється інтерес до моральних норм і звичаїв, вироблених народом, зростає їх притягальна сила.
Автор зібрала під одну обкладинку свої багаторічні роздуми на цю тему, знявши з них нашарування часу, застарілі дані та доповнивши тексти новими фактами і спостереженнями.
Книга розрахована на педагогів, студентів, учнів старших класів, широке коло читачів, які цікавляться цією проблемою.

РОЗМОВА З ЧИТАЧЕМ





Моральний вибір

Можна жить, а можна існувати,
Можна думать – можна повторять.
Та не можуть душу зігрівати
Ті, що не палають, не горять!
  Василь Симоненко

Все своє життя людина стоїть перед моральним вибором. І від того, чим він диктується – особистою вигодою чи прагненням стверджувати добре, світле, справедливе, залежить моральне значення кожного людського вчинку.
Маля ще тільки починає тупотіти ніжками, а світ уже ставить перед ним вибір: дружити з тим, хто може захистити тебе, чи з тим, хто потребує твого захисту. Пристати до гурту, який знущається над беззахисною тваринкою, чи виступити проти цього гурту. Сказати, хто «автор» того негарного вчинку і, ніби стати зрадником, чи змовчати, і в своїх же очах стати боягузом, який побоявся сказати правду... Підглянути в «шпаргалку» і скласти відмінно екзамен чи одержати чесно трійку і залишитися без стипендії... Взяти на себе додаткову ношу в роботі і не мати вільної години для себе особисто чи знехтувати інтересами колективу, справою, якій міг би прислужитися, зате жити спокійно...
Ні, не завжди проблеми морального вибору, які стоять перед людиною, такі прості, як на перший погляд може здатися. І не завжди, коли потрібно прийняти рішення, у людини є час для роздумів чи можливість порадитися зі старшими, з людьми, думці яких повністю довіряєш. Та й не у кожного з нас такі люди є поруч...
А життя вперто, настійно, щодня, щогодини ставить перед нами проблеми вибору, і вирішувати, відповідати, розплачуватись за вчинене доводиться кожному за себе особисто. І часом досить гірко...
І тут, не побоюючись здатися елементарними, скажемо відразу: перш ніж зробити вибір, людина повинна запитати у своєї совісті: що вона їй підкаже?
Одне безперечно: рішення залежить від сформованості життєвої позиції людини, розуміння нею свого обов'язку перед людьми, сім'єю, сповідування моральних і політичних ідеалів, світогляду, загартованості в боротьбі з нерідко прихованими формами аморальності: душевною черствістю, безцеремонністю, споживацькою психологією, безвідповідальністю, цинізмом. Залежить від вміння відстоювати свої переконання. Тобто, від того, які моральні максими визначають наші переконання, життєву позицію.
Свій єдино можливий моральний вибір зробив Олександр Матросов – між почуттям самозбереження і любов'ю до рідної землі, до товаришів, які на його очах падали, скошені ворожими кулями. В крижану скелю волів перетворитися генерал Карбишев, але не принизив себе перед лицем фашистів.
Власним життям жертвували молоді хлопці, рятуючи людство від чорнобильської біди.
«Вибір» – так лаконічно і в той же час ємко назвав свій філософський роман письменник Ю. Бондарєв. Трагедійний сюжет автор будував на різкому зіткненні двох людських доль, власне, двох виборів долі. Вже самою назвою твору Ю. Бондарєв примусив нас задуматися. Не тільки в грізні роки воєнних випробувань, а й сьогодні в світі люди щоденно стоять перед життєвим вибором. І від їх рішень залежить успіх чи поразка боротьби між добром і злом, благородством і кар'єризмом, відданістю і утриманством.
Правильність вибору виховується у сім'ї. Всім її укладом, позицією старших, що визначається не тільки вчинками, які на видноті, а й безліччю, здається, дрібних буденних справ і турбот. Точніше, ставленням до них дорослих. Захворіла старенька мати, і її ще недавно таку потрібну в сім'ї, невтомну господиню і люблячу бабусю, відвезли в будинок престарілих, всіляко прагнуть «збути» до інших родичів, безсоромно торгуються між собою, хто зобов'язаний доглядати безпомічних матір чи батька. Які душевні якості може виховати така корисливість і черствість дорослих у дітях? Коли настане час постаріти самим батькам, який вибір зроблять вони, їх вихованці?
Дико? Але такі факти все ж трапляються.
А ось молоді батьки. Вони не зуміли ні зберегти своїх почуттів, ні побудувати стосунки в дусі взаємної поваги. Від того, який вибір зроблять вони в своїй, як їм здається, безвихідній ситуації, залежить доля дітей, їх матеріальне і моральне становище, самопочуття. Не всі здатні жертвувати собою заради інших, не всіх навчили відповідати за тих, чиє життя і майбутнє залежить від них. Діти мають бути щасливими, і вибір, тільки такий, може бути моральним. Старі батьки повинні бути доглянутими – і тут немає, не може бути іншого вибору.
При оцінці ділової поведінки людини ми виходимо з того, як вона ставиться до своїх обов'язків, за рахунок чого добивається виробничих успіхів, який вклад вносить у загальну справу, як почувають себе поруч з нею товариші по праці, ті, хто стоїть нижче і вище на службовій сходинці. З тих невеличких щоденних виборів, які людині доводиться робити, складається моральний вибір, від якого прямо і безпосередньо залежить авторитет працівника, моральне значення ролі його особистості.
Моральна свобода вибору в діловій поведінці особистості – це свобода прийняття на себе додаткової відповідальності. Вона проявляється у частці службової ноші, яку людина бере на себе, у позиції в конфлікті, у вкладі в морально-психологічний мікроклімат колективу і його виробничий престиж.
Перед своїм народом немаленьким
Я завинив, бо не доніс чогось,
Чогось такого необхідного, одного,
Що міг нести один лиш тільки я...
Так говорив про моральну відповідальність кожного з нас за свій моральний вибір Микола Вінграновський, поет, який став для багатьох поколінь взірцем правдиво мовленого слова.
Моральний вибір... Кожним днем, годиною і хвилиною власного життя, кожним своїм вчинком ми робимо його. І як було б добре, коли б усі про це пам'ятали. Кожного дня, кожної години і хвилини. Бо часом і хвилина вирішує назавжди: бути особистості – чи не бути.
Ось як про це написав лауреат Міжнародної премії імені Сковороди Григорій Білоус.
Життя – не часом стиснута пружина,
а розвитку одвічного спіраль.
Знай: жити – се не грати пастораль,
не гратися у боротьбу, а жити.
(Поема «Вогонь у камені», монолог Сковороди)

Головні риси

На те й погорільці, – будуємо хатку.
Над хаткою небо. А знов голубе.
Найвище уміння – почати спочатку
Життя, розуміння, дорогу, себе.
Ліна Костенко

Всі ми добре усвідомлюємо, що головне у вихованні людини – це формування гармонійно розвиненої особистості. Особистості, яка володіє широким політичним світоглядом і культурним кругозором, має добре розвинене почуття соціальної відповідальності, свідомо, творчо і сумлінно ставиться до праці. Особистості, духовно багатої, політично активної, глибоко заінтересованої у справах суспільства. І на це спрямовані зусилля сім'ї, школи, колективу.
Але які ж головні моральні риси і якості ми насамперед маємо виховувати в людині, кожен сам у собі? До якого ідеалу людського духу маємо закликати юне підростаюче покоління?
Передусім потрібно формувати в собі і своїх молодих вихованцях риси цілеспрямованості, ідейної переконаності, моральної чистоти.
Виховувати внутрішню потребу жити інтересами колективу, інтересами всього суспільства, формувати такі соціально-моральні якості, як почуття громадянського обов'язку, честі, гідності, високу політичну і моральну культуру.
Гартувати риси характеру, гідні справжньої людини, – принциповість і великодушність правдивість і благородство, мужність і скромність, совісність і щедрість, самостійність і ініціативність, щирість і стриманість, патріотизм і любов до рідної землі.
Дбати про етичне, естетичне, трудове виховання кожної особистості.
І не тільки в школі. Процес виховання, здобуття знань, морально-політичного удосконалення людини триває все життя. А тому такі ж високі вимоги щодо формування гармонійно розвиненої особистості ставляться і до колективу, і до сім'ї, і до кожної людини зокрема.
За людину завжди варто поборотися. Людина цього гідна. У собі ніколи не пізно виховувати кращі моральні риси, нещадно витравлювати негативні: егоїзм, байдужість, пасивність, скупість. Душити в собі міщанина і боягуза. Боротися і вчити боротись молодь з будь-якими проявами соціального зла: користолюбством, сутяжництвом, яке частенько прикривається гучними словами, наклепами на людей, пияцтвом, дармоїдством, хабарництвом, жорстокістю та іншими антиподами моралі.
Тобто, формувати почуття морально-політичного обурення до тих соціальних явищ, які створюють перешкоди людині на шляхах до справжнього благоустрою життя на землі.
Необхідно пам'ятати: там, де недопрацьовуємо ми, активізуються чужі нам ідеологія і мораль, шкідливі звички.
У нас є на що рівнятися, у кого вчитися. Протягом віків в Україні вироблялися високі етичні й естетичні ідеали, сформовані на основі мудрих народних звичаїв і норм, національної свідомості. Важливо дотримуватися їх, наполегливо виховувати у собі такі риси, як національна гідність, благородство, толерантність і шляхетність, які завжди були і будуть моральним еталоном для всіх поколінь.

Гідність

Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.
Василь Симоненко

Шестиразовий чемпіон світу, якого ще називали «Королем борцівського килиму» Іван Максимович Піддубний говорив, що він завжди дорожив своїм ім'ям, а головне – честю України, представником якої був. «Підтримували і зігрівали мене любов до Вітчизни, бажання відстояти честь і гідність нашого спорту, відчуття національної гідності».
Людська гідність... вона для нас дійсно невіддільна від гідності громадянської, від потреби постійно відчувати себе часткою Батьківщини, носієм усіх її найвищих моральних цінностей. Це й визначає ставлення до всього, що нас оточує, це й стає основою наших вчинків, нашою, так би мовити, лінією життя.
Робітнича гідність, скажімо, не дозволяє трудитися абияк, а праця стає не тільки засобом одержання матеріальних благ, а й, насамперед, найвищою моральною категорією, основним способом особистісної самореалізації. Тому справжній майстер своєї справи просто не може виробляти недоброякісну продукцію: це нижче тієї моральної межі, вийти за яку йому не дозволяє професійна гідність. І просто людська.
За її законами живе і трудиться переважна більшість. Але ніде правди діти, є ще в нашому середовищі й такі, хто висунення до складу виборного органу чи на керівну посаду сприймає не як довір'я людей, а як право на винятковість, можливість порушувати елементарні моральні норми. І ось уже, зайнявши високе крісло, такий гope-керівник на нараді у присутності інших безцеремонно обриває підлеглого, звертаючись до нього на «ти», хоч той за віком мало не в батьки йому годиться. І ось уже при зустрічі на вулиці з тим же колегою він ледь киває у відповідь на чемне вітання.
А як він іде по вулиці! Скільки на його обличчі зверхності й пихи, які він помилково вважає обов'язковими рисами керівника! Зустрівши такого, мимоволі подумаєш про те, що якими б не були його ділові якості, як би добре не знав він справу в своїй галузі, товариші поспішили з висуненням його на керівну посаду. Як правило, така помилка з часом виправляється, але як дорого коштує вона тим, кому доводиться працювати «під началом» такого керівника чи просто звертатися до нього в якихось виробничих чи особистих справах.
Висока громадянська, просто людська гідність підказує нам і шляхи вирішення тих чи інших питань, визначає наші вчинки в тих чи інших ситуаціях, вона ні за яких обставин не дозволить вдатися до негідних засобів. Важко, наприклад, уявити людину з елементарним почуттям власної гідності, яка замість прямої і чесної розмови про ті чи інші недоліки в роботі, пише пасквілі у вищестоящі органи, а часом, ховаючись за вигаданими підписами, паплюжить сумлінного працівника чи цілий виробничий колектив.
Про яку людську гідність може йти тут мова! Адже недарма найвищий ступінь свого презирства до подібних «доброзичливців» народ вклав у дуже точне і ємке слово – негідник. Не гідність, а повна відсутність її рухає діями таких людей, які не гребують ніякими засобами для досягнення власних, як правило, дрібних і мерзенних цілей. І ми повинні давати належну оцінку таким діям у кожному конкретному випадку.
І робити це своєчасно. Адже інколи буває пізно. Від цього нас застерігав ще Василь Симоненко. У своєму вірші «Маленьке не смішне» він писав:

Маленьке – не смішне,
Адже мале і зерно,
Що силу велетням і геніям несе.
Мале тоді смішне,
Коли воно мізерне,
Коли себе поставить над усе.
Але скажіть, хіба такого мало,
Хіба такі випадки не були,
Коли мале, як прапор, піднімали
І йшли за ним народи, мов осли?..
І чи тоді мізерне та смішне
Не оберталось раптом у страшне?
Як на сьогоднішній день, мудре застереження...

Людська гідність – поняття широке, всеосяжне. Вона й у тому, щоб, не зважаючи (а можливо, навпаки, – особливо точно зважаючи) на власне службове становище, з глибокою повагою ставитися до гідності інших, щоб навіть ненароком не образити, не принизити їх. Вона й у нашому ставленні до жінки: чоловіча гідність диктує представнику сильної статі потребу користуватися цією силою в стосунках з прекрасною половиною людства тільки для того, щоб узяти на себе найважчі турботи, захистити, оточити її увагою й піклуванням. Вона й у тому, щоб юні наші подруги завжди пам'ятали про свою дівочу гідність – одну з найпрекрасніших їхніх рис. Вона, наша людська гідність, повинна незримо бути присутньою, коли мова йде про міжособистісні стосунки, про наші вчинки й діла наших рук, нашого серця і розуму.
Будьмо ж завжди й в усьому гідними високого звання Людини!

Порядність

Взискуй прожить не суєтно і дзвінко.
Взискуй терпіння витримати все.
А справжня слава – це прекрасна жінка,
що на могилу квіти принесе.
Ліна Костенко


 
додати

Комментарии 

 
-1 #29 биб биииииб 2013-03-12 23:47 Цитировать
 
 
0 #28 alex 2012-04-09 16:56 thank you Цитировать
 
 
-1 #27 настя 2012-04-05 21:39 Очень полезный сайт, много хорошей информации. к написанию сочинения помогает безупречно! Цитировать
 
 
-1 #26 Gfif 2012-04-04 23:42 Цитировать
 
 
-1 #25 Кристина 2012-03-02 00:35 Очень полезный сайт, много хорошей информации. к написанию сочинения поможет безупречно! Цитировать
 
 
-1 #24 мирося довга* 2012-01-24 21:26 крутоооооооо : Цитировать
 
 
-1 #23 вика 2012-01-16 22:23 клас хоть написала те шо потрібно))) Цитировать
 
 
-2 #22 Виктория 2011-12-21 19:47 Большое спасибо, напишу сочинение и для себя выводы сделаю… Ещё раз большое спасибо Цитировать
 
 
0 #21 Максим 2011-12-04 17:25 азмем так много и замудрено Цитировать
 
 
0 #20 Юля 2011-11-30 22:20 може бути Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить




...