Головна Література Василь Симоненко статті ВИТЯЗЬ МОЛОДОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

загрузка...
Сейчас 134 гостей онлайн

ВИТЯЗЬ МОЛОДОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

Олесь ГОНЧАР



З глибин народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. З мужності народу, з горя його і його звитяжної боротьби виспівалась вона. Звідси той дух непоборний, яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній. Вітер часу не остудив Симоненкових 
поезій, вогнем душі жевріють вони й сьогодні, як і тоді, коли вперше так жагуче й неповторно вибурхнулись у світ.
Вийшов він з того дитинства, що його в самій зав'язі опалила своїми 
чорними ураганами війна, звідти з'явивсь, де гули жорна окупаційні,

 


ті ненависні жорна біди, що їх "із кам'яного віку на тапках варвари з Європи привезли".
Василеве дитинство чуло ридання матерів, що безуміти від горя над фронтовими похоронками, воно брело за ними скородити повоєнні Василь Симоненко
поля, тяжко добувати хліб насущний. Скупе на ласку було, мінами та снарядами бавилося, коли від запізнілих вибухів десь біля вогнища степового інвалідами ставали й діти, ці найменші безневинні солдати народу.
Будь хлопець старший на кілька літ, легко було б уявити його серед численних школярського віку сподвижників, що по всій Україні, услід за батьками й старшими братами, виставляли проти ворога свою нескорену, волелюбну юнь.
Читаючи поезії Василя Симоненка, вловлюєш їхню внутрішню спорідненість із творами тих молодих наших поетів, чия юність ходила в шинелях, чиї голоси по фронтах на півслові були обірвані Фашистською кулею чи снарядом
Згадується Володимир Булаєнко, згадуються такі, як він. Та ж енергія вірша, той же могутній вибух пристрасті, гніву, дух патріотичної
самопожертвм і непокори.
Хлоп'ям зустр'в Симоненко сонячний День Перемоги. Фронтові випроби минули його, малолітка, але Малишкові зорі з дивною силою
нпроложили себе в Симоненковій поезії. І якщо Андрій Малишко для
нас - сурмач покоління фронтового, то Симоненко постав перед сурмачем покоління молодшого, того, що дітьми-пастушатами вийшло з воєнних заграв.
Зболений ранніми болями, одержимий жагою любові до матері України, він виповів цю любов і цей біль у слові пекучому і шаленому
Дай мені у думку динаміту. Дай мені любові, дай добра, Гуркочи у долю мою, світе, Хвилями прадавнього Дніпра. Не шкодуй добра мені, людині. Щастя не жалій моїм літам — Все одно ті скарби по краплині Я тобі закохано віддам.
Його любов до України — це любов юнака, який широко дивиться на світ, вміє дорожити своєю голубою планетою, адже вона не лише для космонавтів — для всіх націй і рас уже постає в унікальності,у єдиності, як спільна колиска людства, живлющий оазис у Всесвіті Симоненко бачить народ свій і в його багатющій героїчній історії і в реальній неминучості майбуття, де українська нація — після тоталітарних жахів імперії, після геноцидів та голодоморів — посяде гідне місце в житті цивілізованого вільного людства. Україна для Симоненка —
мати, святиня, вона йому дає крила й снагу, глибінь роздумів і художні барви, у відданості їй для поета — синівське щастя його,і сила, і честь. Нещадний він до її ворогів, глумителів та відступників проти яких спрямована спопеляюча ненависть:
Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ! Пощезнуть всі перевертні й приблуди, І орди завойовників-заброд! Ви, байстрюки катів осатанілих, Не забувайте, виродки, ніде: Народ мій є! В його волячих жилах Козацька кров пульсує і гуде!
Глибинне патріотичне почуття живило бентежну душу поета. Щодень
вело його в життя, як на подвиг. Із творів Василя Симоненка постає образ сучасної молодої людини, цільної і благородної у своїх пориваннях, у гуманістичнім устремлінні до високих ідеалів, заповіданих 
нам ще Шевченком. Випоєний соками рідної землі, духовно багатий, сповнений почуття національної гідності, Симоненко вважає себе повністю відповідальним за долю України, і тому беззастережно віриш кожному слову його натхненних поетичних присяг:
Я живу тобою і для тебе.
Вийшов з тебе, в тебе перейду, 
Під твоїм високочолим небом 
Гартував я душу молоду.

Високерозуміння синівського обов'язку, щира внутрішня віра у
своє покликання - саме це дає поетові моральне право бути суворим.
нещадно вимогливим до себе й до інших, бути тим. чиє слово може судити і висміювати, обурюватись і таврувати. Натурою він боєць, таким вмступає в найдраматичніших колізіях сьогодення, де фронти нерідко пролягають через душі людські, де від людини не менше, ніж будь-коли, вимагаєтьсмя мужності, й гніву, й любові. Василь Симоненко з тих молодечих завзятих натур, що не дають прощення нічому фальшивому, тупому потворному, здатному хіба що нівечити
буйнозелені парості життя. Тому громадянський пафос поета, його патріотична патетика так природно поєднуються з гнівною інвективою, сатиричним викриттям, шо раз у раз сусідить у нього зі строфами найінтимнішої лірики.
Слово б'є з розмаху, пост уміє сказати, як "параграфи присіли біля столу", як на свіжу думку чатують "цитати із багнетами в руках"...
Гостроязикий, насмішкуватий, поет ніде не поступається своїм правом викривати рутизну й трутизну, він охоче виносить на посміх громадський все те, що йому бачиться негідним, принизливим для людини.
Художня палітра його багатюща. Симоненко сміливо випробовує себе в різних жанрах. Поряд із творами громадянської та інтимної лірики (ці мотиви в нього часто гармонійно зливаються в однорідний поетичний сплав) з-під його пера виходять і дошкульні сатиричні епітафії, і твори такого улюбленого народом жанру, як байка; він пише віршовані жарти й казки для дітей, зігріті теплим гумором, усмішкою, народним дотепом. Буває він різкий, іноді зумисно грубуватий, але тоді під покровом цього вчувається щира, відкрита для ніжності душа, Творчий діапазон щодалі розшігрювався, про що свідчить, зокрема, "й художня проза молодого митця, його оповідання, в яких він теж залишався поетом.
Серед літераторів трапляються такі, без яких їхня доба могла б спокійно обійтись, нічого істотного не втративши. А є й такі, що
стають речниками свого народу, свого часу, живими нервами його драм і борінь,відтворюють у собі самий дух епохи, — її кровообіг проходить крізь них.Є такі, чия творчисть стає часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо. і тих ландшафтів, що нас чарують,
і помислів, що ними живимо.
Симоненко такого типу поет. По таких читач вивіряє свої емоції, свої
заповітні думки.
Полтавець родом, він закінчив короткий життєвий шлях у Черкасах, в
Шевченковому краю. 8 січня 1935-го - 14грудня 1963-го... Ці дати
обрамляють Симоненкове життя. І не тільки біографічно пов'язаний він із самою серцевиною української землі: для співу свого,для думи своєї в щасливу мить народила його Україна. І він є прикладом найкращих наших поетів, синівською відданістю її віддячив, напружено чесним горінням душі.
Не випадково шевченківські інтонації, мотиви народної пісні так часто озиваються, відлунюють у поезіях Василя Симоненка. Непідробна глибока народність органічно притаманна його творчості, його поглядам на світ і на життя, на своє місце в ньому. Перед нами — молода людина, яка до важливих життєвих істин здобувалась сама, жила своїм розумом непозиченими уявленнями, перед нами — образ людини, для якої етичною нормою стала сувора, майже аскетична вимогливість до себе прагнення самовдосконалюватись, готовність взяти будь-який труд, будь-який випроб на себе ради України і людства.
Не якимись формальними новаціями вразив поет нас, не умільським 
мереживом слів, а тією внутрішньою красою, істинністю почуття, інтелектуальною наповненістю, щирим юнацьким поривом, що властиві його найкращим поезіям:
Кораблі, шикуйтесь до походу! Мрійництво! Жаго моя! Живи! В океані рідного народу Відкривай духовні острови!
Багато Василь ще міг би створити. Може, лише третину' відміряв свого звитяжного шляху, і скільки незробленого зосталось по той бік трагічної межі, за тими непройденими верствами...
Лицарськість, безперечно, притаманна була його вдачі, його безкопромісній, вольові натурі. Обдарованість його була шедра, яскрава однак почуттями, безоглядною відданістю народові поет не був винятком, він висловив характерне для багатьох, спраглими вустами
виспівав юність свого покоління, став чистим, непідкупним сумлінням своїх ровесників, і в цьому особлива сила і зваба його поезій.  
Не примеркла з літами поетична зоря Василя Симоненка. Горить високим, чистим
світлом у небі українського красного письменства. По цій високості і чистоті, по алмазному блиску пізнаємо її серед інших. Є в його творчім доробку речі, які сьогодні справедливо можемо назвати 
класичними. Його поезія живе,їй відкритий шлях до юнацьких сердець, до
народу, до України,- нині вже оновленої, незалежної, соборної - вона
навіки увінчала поета своєю любов'ю. Справді,ніби молодий витязь, звівся він у нашій поезії, і так виразно чуємо його свіжий, юнацький бадьорий голос,
яким він і сьогодні вітає життя:
Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре!
Здрастуй, свіжосте нив!
Я воскрес, щоб із вами жити
Під шаленством весняних злив.
 
додати

Комментарии 

 
0 #2 василь 2012-02-24 21:56 ето самое лучшее что я читал спасибо Цитировать
 
 
0 #1 Павло 2010-05-31 14:48 Цитирую грлшрш:
Шо то ти написав?
Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить




...